За кожним чоловіком-архітектором завжди є жінка.

Хоча улюблене спогад друзів — про те як на своє весілля вона була в червоному комбінезоні. І хто міг у 1974-му році собі таке дозволити?

— За кожним чоловіком-архітектором завжди є жінка. Вона необхідна, тому що бачить синтетичніше. Вона краще чує живий організм, їй легше зрозуміти, чого місто хоче. Щоб у підсумку будівля в ньому ніби «само виросло». Як у лісі. Я люблю місто, але не люблю, коли його «прикрашають». Всі ці «сіпулькі», яких сьогодні так багато. Мені подобається, коли чисто. Дуже чисто. Так, я перфекціоніст. Хочу, щоб в лісі було красиво.

АННА БІЧНІ

Спадковий архітектор. Навчалася в МАрхИ, закінчила архітектурний факультет Сіракузького університету (Нью-Йорк), працювала в архітектурних бюро Polshek Partnership та Gluckman Mayner (обидва — в Нью-Йорку), зараз закінчує аспірантуру в Школі дизайну Гарварда. Привезена нею виставка робіт однокурсників отримала минулого «Арх-Москві» приз за кращий некомерційний проект, а цієї весни Аня проводить в Москві спільний семінар Гарвард-МАрхИ з реструктуризації промзони в Лужниках.

Назвати Аню «російським архітектором» важкувато. І справа навіть не в тому, що останні 11 років вона живе і працює в Америці. Її погляди, думки, слова мало чого спільного мають з звичним чином дум співвітчизниць. Мислить вона глобально — про етику, ентропії і глобалізм (і взагалі архітектуру розуміє не як форму, а як сукупність соціальних, політичних та інших проблем); спілкується не з нудними замовниками, а з Жаком Херцогом і Стівеном холлом; проектують не будиночки з квартирками, а планетарій, музей Пікассо і театр Боба Вілсона (не одна, звісно). Але саме в цій своїй спрямованості до головного — вона абсолютно наша людина, тільки з іншої епохи. З тієї, коли здавалося нормальним працювати без вихідних, і не заради грошей, а коли особистим життям жертвували не заради кар'єри, а заради загального блага; коли всі розмови зводилися не до нових шмотками і тачка, а до сенсу життя.

Свежие записи

Комментирование закрыто.

Страница 1 из 11