До основанья а потім

Маріїнського театру запропонував проект, в якому відтворювалися «Архітектон» — тривимірні моделі — лідера супрематистів. Фірмовою ж маркою японця стали «повітряні міста», ідею яких він також почерпнув з арсеналу російських утопістів. Ісодзакі придумав поставити на місці зруйнованого передмістя Токіо величезні стовпи-опори, між якими «підвісив» (за принципом ласточкиного гнізда) офіси та квартири. В урізаному варіанті цей проект йому вдалося здійснити в Катарі, де він збудував Національну бібліотеку.

Але куди як більш істотним, ніж включення в архітектуру авангардної геометрії, виявилося інше досягнення японця. Саме він вивів на сцену образ катастрофи. Так, на Венеціанській бієнале 1995 Ісодзакі завоював головний приз проектом, який представляв зруйновану Хіросіму: з уламків міста збирається нова композиція (до речі, організатори спочатку відмовилися вести до Венеції уламки Хіросіми на тій підставі, що в кошторисі не було статті витрат «на сміття» ). У Москві архітектор відтворив свою міланську інсталяцію 1968 року «Електричний монумент» — обертові металеві пластини (метафора урбанізму), на яких зображені духи зла. Так, сучасне місто наповнюють передчуття прийдешніх трагедій і апокаліпсису.

Образ зруйнованого міста або місця дає архітекторові масу переваг: він абсолютно вільний у тому, що хоче побудувати, він — досконалий космополіт. Але тут же його підстерігає головна небезпека: Арата Ісодзакі випробував її повною мірою. Його малевічевскій проект для Маріїнського театру не став переможцем — занадто умоглядна була ця споруда і ніяк не вписувалася в оригінальну пітерську архітектуру. Для неї варто було б зруйнувати якусь частину Петербурга.

Свежие записи

Комментирование закрыто.

Страница 1 из 11